куючи про добродїйні наслїдки реформи, заїздив навіть на засїдання рад громадських у селах, заражених, на його думку, духом опозиції і вдавав ся в розмови з селянами, але, на свою превелику радість, почував від них замісць опозиційних арґументів тільки звичайне: »так, так, так«, »та, розумієть ся«, »то ми всї за паном маршалком« і вже наперед готовив ся тріумфувати над опозицією. Тільки один Кшивотульський наповняв його страхом. До сього вовка в кармазинї він не важив ся приступати зі своїм звичайним підлещуваннєм. Він довго турбував ся, як його вговкати й не знаходив способу. Виручив його з сього клопоту Шнадельський.
Невесело заповідала ся зима для Шнадельського. Не то, щоб він робив собі щонебудь із напучувань пана президента, з його ради »присїсти фалди«. Але стріча його з Євгеном мала иньші неприємні для нього наслїдки. Зерно сумнїву, кинене Євгеном у селянські душі, почало, хоч помалу, та сходити. Селяни, яких понатягав Шнадельський, хоч не зневірили ся відразу в його адвокатській здібности, зробили ся однакож значно скупійші на гроші, почали зразу чемно, а де далї, чим раз гострійше допоминати ся залагодження своїх справ. Шнадельський мусїв брехати, викручувати ся, але ті брехнї робили чим раз меньше вражіннє. Дійшло до того, що деякі селяни почали
