Пан маршалок Брикальський ходив дуже заклопотаний. Його вірителї тисли, тисли його за довги і шроценти, тай перестали тиснути. Він знав, що се не була добродушність із їх боку, що ся мовчанка гірша погрози. Деякі Жиди виразно заповіли йому, що відпродадуть свої претенсії у третї руки, а панові маршалкові сього дуже не хотїло ся — не задля фальшивої амбіції, щоб третї особи не знали про його грошеві клопоти, але тому, бо від тих третїх осіб він не міг надїяти ся нїякої терпіливости, нїякого милосердя так, як від околїшнїх жидів, що всї більше або меньче стояли о його ласку[1]. Він просив ся у своїх мучителїв, заклинав ся, що по жнивах посплачує все, але жиди знали добре, що далекі ті жнива, по яких пан маршалок зможе платити, бо поки-що в нього збіжжє продане ще на пнї, за став аренда побрана на два четверолїття наперед, лїса дрібного ще не можна рубати, а на дубовий нема купця. І, справдї, настала осїнь, а пан маршалок як був не при грошах, так і лишив ся, а вірителям приходило ся сотий раз почути від нього відоме панське »по-
- ↑ Запобігали ласки (поль.)
