Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/269

Ця сторінка вичитана
— 267 —

хто йому повірить яке дїло, може бути певний, що пропаде його дїло й ті гроші, які дасть йому. Мушу вам іще сказати, що пан Шнадельський служив у судї й відтам його прогнали за крадїжки і за фальшиві векслї.

— Брешеш, драбе! — ревнув Шнадельський, підскочивши за столом.

— І мушу вам іще додати, — говорив Євген, не звертаючи уваги на Шнадельського, — що сей пан повинен би ще нинї дістати ся до криміналу за ті ошуканства, яких допустив ся на людях і які, надїюсь, не уйдуть йому сухо.

— Безличнику! Падлюко! — казив ся Шнадельський, але Євген стояв, обернений до нього плечима й говорив далї:

— Остерігаю вас, люде, не давайте йому жадних справ, анї жадних грошей, бо будете жалувати, як буде за пізно.

— Бийте його! Бийте на мою відповідь! — репетував Шнадельський і, вхопивши гальбу, кинув нею що-сили на Євгена. Але замісць Євгена гальба вдарила в голову старого Демка, що стояв обік адвоката.

— Пане! Що робиш? За що бєш? — крикнув Демко, випростовуючись і підносячи свою окрівавлену голову.

— Гов! Стійте! Що тут таке! — гукали одні, чуючи брязьк скла.

— Бийте його! Бийте пявку людську! — ревів Шнадельський. — Я відповім за все!

— Коби міг за себе відповісти, ошуканче! — крикнув Євген.