була обвинена й витягло тільки один кусник. Він постановив собі допильнувати, зловити злодїя! Пів дня ходив він у глибокій задумі, вимірковуючи, як би се зробити. Врештї видумав хитре сильце, наставив його у своїй криївцї[1] й пізно вночі лїг спати. Десь коло півночі всїх у хатї збудив страшенний мявкіт на стриху[2]. Стальський зіскочив зі своєї постелї, немов і досї не спав, і тільки й ждав сього.
— Ага, маю злодїя! Маю злодїя! — шептав він, затираючи руки. Засвітив свічку і встромив її в лїхтарню, а потім, узявши мішок, подав ся на стрих. За хвилю вернув ся з закрівавленими руками. Кіт, видно розуміючи, що йому грозить, хоч у сильцї, боронив ся завзято. Але Стальський мав його в мішку, потрясав ним, бив до одвірків, копав ногами, а потім, завязавши добре, замкнув до своєї скриньки й лїг спати.
Те, що було потім, чотирі чи пять день, Рафалович згадує, як якийсь страшний, обридливий сон. Стальський мучив кота найріжнїйшими способами: бив його в мішку наослїп, вішав за шию, прищепивши хвіст розколеним із одного кінця полїном, виривав пазурі, випікав очі, колов шилом, напихав у ніс товченого перцю і скла. Мявкіт, жалібний писк нещасного кота чути було здалека, хоча Стальський робив свої катівські операції в садівницькій будцї, що стояла серед широкого саду, далеко від людських хат. Рафалович іще раз здрігнув ся, пригадавши собі, як він усї ті ночі, чуючи далеко той
