але, на нещастє, образ »малого суду«, який бачив Євген у Гумниськах — не виїмок, а тип. На се складаєть ся багато причин: і само збюрократизованнє судівництва, що заставляє людей із найменьшою дрібницею волочити ся по судах, і величезне число справ, які мусить залагоджувати один суддя й які навіть найздібнїйшого й найсумлїннїйшого чоловіка з часом доводять до байдужности й отупіння; і саме життє в малих містечках, далеких від усякого духового й товариського життя, де урядникові поза кругом своєї сїмї лишаєть ся тільки шинок і карти; і дуже невелика пенсія, що в людей, обтяжених сїмєю, просто відчиняє двері перекупству; і, вкінцї, сама тїсна та невисока освіта наших суддїв, прокураторів та адвокатів, оте нещасне „Brotstudium“[1], що не дає такому функціонарові нічогісїнько, крім знання параґрафів, не торкаючись анї психольоґії, анї суспільних відносин, анї історії, анї етики, присипляючи ще в унїверситетї його душу й серце, і випускаючи його у світ машиною, яка й працює так, як її заведуть переможні обставини.
Якою ж іронїєю супроти сього бренїли в Євгенових вухах пишні фрази про незалежність судівництва, про непідкупність суддїв, про строгу лєґальність їх поступування і про високе почуттє справедливости ріжних пресвітлих трибуналів, до якого так часто у своїх промовах люблять відкликати ся адвокати. Адже ж оте інстинктове у Страхоцького пильнованнє, що скаже прокуратор, — се не одинцевий феномен, воно має свою довгу й
- ↑ Наука для хлїба
