— Прошу високого трибуналу, я противлю ся його свідкам.
— Але ж се ваші власні свідки, ті, яких ви привели, — мовив протоколянт.
Жид не знав, що на се сказати. Покликали першого свідка, Лейбового зятя Гершка.
— Скажіть нам, Гершку, що ви знаєте про сю справу? — запитав суддя.
— Я те знаю про сю справу, — забалакав Гершко швидко, мов говорив вивчене на-память, — що отсей Ілько вкрав у мойого тестя вночи…
— Перепрошую пана радника, — перервав його бесїду Євген, — я просив би заприсягти сього свідка.
— Що? Заприсягти? — скрикнув Гершко й зирнув на адвоката ненависним оком.
— Ага, ага, заприсягти, — похопив ся суддя й нараз зупинив ся. — Але бо… А пан прокуратор мають який внесок?
— Згоджую ся з внеском пана оборонця.
— Ну, Гершку! Будеш присягати, — обернув ся суддя до свідка.
— Я? Присягати? На таку дурницю?
— То не дурниця. Ви зачали говорити про крадїж, — замітив Євген.
— Про крадїж? Що то за крадїж? Дїлетка[1] кукурудзи хиба то крадїж? — змагав ся Жид.
— Принесїть тору! — мовив суддя до возного.
Жид поблїд, затремтїв.
- ↑ Чверть кірця, 25 кіль