Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/245

Ця сторінка вичитана
— 243 —

й вийшов, наказавши Марусякові, щоб пильнував черги й не відходив нїкуди. Через півтора години, поробивши виписки й поснїдавши в поблизькім заїздї, він вернув ся. Марусяк сидїв на коридорі під стїною.

— Ну, що? — запитав його Євген. — Ще вас не кликали?

— Нї. Ще там якісь Жиди шваркочуть.

Марусяків противник, високий, сивобородий Жид, ходив по коридорі і зпід лоба позирав то на Марусяка, то на адвоката. Присутність адвоката видимо непокоїла його.

— От Юда! — гнївно шептав Марусяк до Євгена, затискаючи кулаки. — Глядїть, як нас пасе очима. Ззїв би, як би міг. Адже підплатив судію, щоб мене конче засудив, щоб я не міг бути вибраний до ради громадської.

— Як то підплатив? Хиба суддя бере?

— Не судія, а судіїха. Адже його Рухля ще вчора голосила: »Ну, ну, піде Марусяк завтра на термін, а верне за місяць. Скажіть йому, щоб набрав досить футрашу[1], бо буде годувати не тілько себе, але й арештанські воші. А в радї громадській тодї буде, як на моїй долонї волосє виросте.«

Марусяк іще щось хотїв говорити, коли Жид підійшов до Євгена й, торкнувши його за плече, мовив, підіймаючи ярмурку на голові.

— Bitte Sie, Herr, auf ein Wort![2]

— Чого вам треба? — запитав його Євген.

 
  1. Харчів
  2. Прошу вас, пане, на слово