в серцї якого брала ся розпука при тім оповіданню. — Знаєте, господарю. Аби я вам і найлїпше порадив, то знаю наперед, що мене не послухаєте і зробите так, як вам скаже той пройдисвіт. А як так, то шкода моїх слів.
— Та най пан не гнівають ся! — мовив селянин, трохи ображений Євгеновими словами. — Ми панови дурно не схочемо.
Євген скипів.
— Стійте, Берку! — скрикнув він.
Бричка зупинила ся.
— Прошу вас, пане господарю, злїзайте й не доводїть мене до злости!
Селянин ізлїз. Він, очевидно, не надїяв ся сього. Опинивши ся на землї, він іще раз обернув ся до Євгена.
— І нїчого нам пан не порадять?
Євген ужив усїх сил своєї душі, щоб перемогти своє зворушеннє і свій біль над темнотою та поганими привичками тих людей.
— Слухайте, чоловіче. Говорю вам по щирости й нїчого від вас не хочу за сю раду. Не дайте себе обдурювати! Нїякої війни, анї великої бранки не буде. Нїякий пан, анї адукат не має права увільнити ваших дїтей від війська, окрім тих, що мають право до реклямації. Хто вам инакше говорить, той дурить і туманить вас. Розумієте?
— Т-та розумію, — якось нерадо мовив селянин.
— Ті гроші, що ви йому дали, то так, як би в болото викинули. Коли маєте свідків, то скаржте його до суду за видуреннє, розумієте? То його
