Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/210

Ця сторінка вичитана
— 208 —

маска самолюбства й безхарактерности. Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволї? Яке ти маєш право вдоволяти свої примхи й любовні бажання, коли мілїони твойого народа не мають чим вдоволити найконечнїйших потреб життя? А коли в тебе нема сили волї настілько, щоб зректи ся всїх своїх приємностей і роскошів, зробити ся аскетом і слугою тих бідних та нещасних, коли ти на кождому кроцї робиш концесії свойому дорогому »я«, то, бодай, не бреши й не деклямуй про якісь віковічні права того »я« ! Будь щирий і скажи виразно: »Во грісїх роди мя мати моя«, живу у свинстві й роблю що-хвилини концесії свинству. Се буде щиро і правдиво, і коли те свинство не затопило ще в тобі живої душі, то вона таки колись озветь ся, стрепенеть ся, збунтуєть ся проти того всевладного свинства. А декламаціями про права свого »я«, про бажаннє »вижити ся й нажити ся« ти дійдеш тільки до санкціоновання того свинства як твого нормального стану, до затоплення й повного затрачення всього того, що могло б дати твоїй душі хоча на крихітку людську подобу.

В таких думках, що від аналїзи власного чуття звільна перейшли до злобних нападів на якогось незримого противника, Євген смерком уже заїхав до Бабинець, де в о. Зварича надїяв ся найти нічлїг.