— А про адвоката не питав нїчого?
— Та питав. Чи багато людей до нього приходить? Чи він ночує дома, чи пізно приходить уночі? Чи бувають у нього які дївчата? Чи приймає гостей?
— Треба пильнувати ся того панича. Як буде вас іще що розпитувати, на все кажіть: не знаю, не бачив, не чув.
— Він казав, що розвідує все се не для себе, а для пана старости.
— Що? — аж скрикнув Ваґман, схопив ся з крісла й почав ходити по тїснім покою. Потім, зупиняючись перед бюрком, мовив немов сам до себе:
— То байки. Найлїпше не бояти ся їх.
І, обертаючи ся до Барана, він дав йому кільканацять центів і мовив:
— Не бійте ся нїчого. Він тільки страшить вас. Анї староста, анї Шварц не зробить вам нїчого. Кажіть: не знаю, не моя річ — тай по всьому.
З тим і вийшов Баран від Ваґмана. Він так привик говорити свойому господареві всю правду, ще тепер почував правдиву грижу сумлїння, затаївши перед ним найважнїйшу подїю минулого тижня, свою сповідь у отця-місіонаря й одержану від нього звістку, що адвокат, який живе під одним дахом із ним — се Антихрист у власній особі, що він незабаром почне збирати народ і печатати всїх своєю печаткою, і всї попечатані пропадуть навіки. Ся звістка страшенно мучила його. Він майже що-ночі в часї молитви діставав нападів епілєпсії, а в полудне від дванацятої до першої »мусїв« від-
