— За того, ким пан є направду.
— А хто ж я такий?
Баран перехрестив ся і, видимо збираючи ся з усею силою свого духа, сказав твердо:
— Антихрист.
В Євгена похололо на серцї — не від сього слова, а від того виразу божевільної певности, який було видно на Барановому лицї.
— Але ж, Баране, бійте ся Бога, що вам приснило ся! — мовив він лагідно. — Я хрещений чоловік, такий, як і ви. Відки менї до Антихриста?
— І Антихрист має бути хрещений, тільки фальчивим хрестом.
— Але відки ж ви се знаєте, що се власне я?
— Знаю, відки знаю.
— Нї, не може бути, щоб ви се самі виссали з пальця.
— Певно, що нї.
— Значить, вам наговорив хтось.
— Наговорив, чи не наговорив… А сказав такий, що мусить се знати.
— Ну, хто такий? Скажіть, не бійте ся. Я не скажу нїкому.
— Не скажете? Ану, закленїть ся Божим імям.
— Їй-Богу, не скажу.
— Ну, так знайте… Отець-місіян менї сказав, — прошептав Баран із виразом великого страху на лицї…
Євгенові досить було не до сміху, але, почувши сей Баранів секрет, він не міг зупинити себе, щоб не зареготати ся.