Коли наблизив ся, вона не здивувала ся й не збентежилась, немов ждала його. Коли він тремтячим голосом поздоровив її, вона мовчки подала йому руку, обтягнену чорною нитяною рукавичкою. Він стиснув сю руку — не мав відваги піднести її до уст. Потім станув перед нею й мовчки дивив ся на неї.
— Прошу, сядьте коло мене, — промовила вона.
Він сїв.
— Так от як ми зустрічаємось! — промовив ледви чутно.
— Як вам поводило ся?
— Хорий був.
— Що ж вам було?
— Вас не міг забути.
Вона зупинила ся на ньому довгим поглядом.
— Невже се так дуже болїло вас?
Усе наболїле прорвало ся в його душі.
— Панї, я тисячу разів на день проклинав і благословив вас. Я блукав, мов безумний, шукаючи вас. Я пересилював себе, а проте не міг вирвати вас зі своєї душі. Я доходив до того, що починав вірити в чари, в уроки, які ви мусїли кинути на мене. Я осуджував вас у душі як злочинницю, що зруйнувала моє життє, змарнувала найкращий скарб мойого чуття, — а рівночасно кланяв ся вам як найвищій святощі мойого життя.
— Ваші благословенства лишили ся при вас, — мовила сумовито Реґіна, — а ваші прокляття досягли мене.
В Євгена похололо на серцї при тих словах.
