не подобатись. Він ішов сюди зовсїм із иньшим наміром. Він бажав відразу розбити, здемаскувати Євгена, любувати ся його заклопотаннєм, коли побачить, що його бунтівницька аґітація серед селян відкрита, зраджена тими, кому мала вийти на користь. Для більшого ефекту він навіть прибрехав добру пайку у, справдї, наївнім та лукаво-підхлїбнім оповіданню селян. А, тимчасом, він побачив, що Євгена не так легко збити зпантелику, побачив надто, що його власна брехня відібрала йому значну часть тої певности і смілости, яка була б потрібна для повалення такого зручного противника. Він чув якусь оскомину в душі і длятого встав, попрощав ся як найчемнїйше з Євгеном і пішов.
Євген провів його на сходи й вернув ся до свого покою.
Євген ходив по покою й думав.
»Го, го, пане маршалку! Так легко ви не заведете мене в горох. Я знаю вас лїпше, нїж ви мене. Я знаю дуже добре, що вам учора не до сміху було, коли вам селяни передавали мою раду. І сьогоднї ви силували ся на гумор, але не додержали до кінця. О, знаю, вам хотїло ся вшпигнути мене в саме серце, показати менї, що ті мужики, добра котрих я бажаю, самі перші зраджують моє довіррє, готові видати мене криміналові. Так, се була б для вас найбільша радість; ся думка блиско-
