шалка ще раз словом чести, що таких слів, як тут менї передавали пан маршалок, анї подібних слів у такім сенсї, я селянам не говорив. Наша розмова йшла зовсїм на иньшу тему.
— А вільно спитати, на яку? — підхопив пан маршалок.
— Дарують пан маршалок, сього я не можу сказати. Коли селяни схочуть, то можуть сказати, я їх до секрету не з'обовязував, але я сам не можу сього сказати. Але коли б менї вільно було порадити панові маршалкові так, по щирости…
— Прошу, прошу!
— То я також порадив би відступити сю толоку селянам.
— Так?
— Справа спірна, нема сумнїву, але наскілько я її знаю, селяни можуть виграти.
— Чи справдї?
— Се моє переконаннє, якого я набрав, простудіювавши докладно акти.
— І ви радите менї уступити добровільно.
— Се моя рада. Розумієть ся, коли…
— Коли що?
— Коли се для пана маршалка можливо, — відповів спокійно Євген.
— А то як ви розумієте? Чому б мало бути неможливо?
— На се пптаннє пан маршалок борше могли б менї відповісти, нїж я пану. Ріжні бувають причини.
Пан маршалок устав. Розмова зачинала йому
