шпильки! Ну, нї, мене тим не вколете! Я чоловік загартований. Але скажіть, зробіть ласку, що, властиво, за цїль має той ваш дотепний — мушу се признати, що дуже дотепний — жарт із тими хлопами?
— Жарт із хлопами? Не розумію, про що пан маршалок кажуть.
— Ха, ха, ха! — знов розреготав ся пан маршалок. — Отсе правдивий гуморист. »Пустить віца«[1], а сам анї не моргне, ще й удає, буцїм то нїчого й не знає.
— Пан маршалок ставлять мене у клопітливе положеннє. Я признаю ся, що дуже люблю »віци« й рад би також посміяти ся, але, їй-Богу, не знаю, про що йде мова.
— Але ж, коханий пане меценасе! — кричав маршалок, знов простираючи до Євгена свої обійми. — Перед вами власник Буркотина й говорить вам про дотеп, який ви зробили з його хлопами, а ви ще вдаєте, що не розумієте!
— А, так! Се про ваших хлопів!
— Так, так! Ха, ха, ха! Знаєте, ми з жінкою вчора реготали ся так! — — Треба вам було чути, з яким обуреннєм оповідали нам ті люде — — знаєте, вони в нас із-давен-давна привикли — — скоро щонебудь, з усїм іти до двора. І з тим… Як тільки вернули ся з міста, зараз до мене. »Просимо ласки панської, ми хотїли би спитати ся, що то за адукат такий. Ми йому віддали свою справу за
- ↑ Жарґонова інтелїґентська фраза, якої вживає укр. і поль. інтелїґенція в Галичинї, означає стілько, що: »сказати жарт«
