бив крок узад, хоронячись перед вибухом його щирости, що відкрив уста для протесту й навіть руками силкував ся легенько відсторонити пана маршалка, від якого зовсїм не надїяв ся такої інтимности.
— Але ж нї, нї, не пручай ся! Не можу здержати ся! Таку радість, таку приємність, таку роскіш, яку ти справив менї — золота душе! — я мушу, мушу!…
І він іще раз обняв, ще раз притиснув Євгена до своєї груди, ще раз прихилив йому до лиця свою напомадовану ріденьку чуприну.
Євген пересилував себе й почав усміхати ся.
— Пан маршалок, як бачу, приходять до мене в подвійно проступному намірі.
— В подвійно проступному? Ха, ха, ха! Зараз видно юриста! Прошу, прошу! В подвійно проступному? Як се маю розуміти?
— Проста річ. Пан маршалок кидають ся на мене дїйством — се один проступок, і в додатку хочуть вмовити в мене, що я сам тому причина, що я, так сказати, моральний справник того проступка.
— Чудово! Чудово! Ха, ха, ха! Ну, але жарт набік. Добрий день, пане меценас! Вашу руку! Так. Здорові, дужі, веселі, енерґічні — надїюсь, надїюсь… Світ перевертаєте, суспільність реформуєте — так і слїд, так і слїд. У вас сила — Platz für die Jungen![1] Нас, що пережили своє — набік! Під ноги старе порохно! Нехай не заваджає!…
- ↑ Місця для молодих!
