потермосив Євгенову руку. — О, прошу, прошу сїдати! Надїюсь, Реґіночко, що коли пізнаєш близше пана меценаса, то й сама призна́єш менї рацію, що любійшого гостя я не міг привести на сьогоднїшнїй празник.
Вона все ще стояла на місцї й не зводила з нього на-пів-зачудованого, на-пів-тупого погляду. Стальський підійшов до неї, лагідно всміхаючись, і шепнув їй до вуха:
— Не дурій, ти, комедіянтко! Не вдавай ідіотку! Іди до кухнї і припильнуй, щоб Онуфрова приладила нам вечерю. Повечеряєм усї троє. А не роби менї комедії, розумієш? Не доводи мене до того, щоб я при чужім чоловіцї наробив тобі скандалу.
І він легесенько взяв її за плечі і, вдаючи, немов проводить її до дверей, формально випхав її з покою. Євген, у котрого слух був надзвичайно сильно розвинений, чув серед тиші кожде слово, яке Стальський прошептав жінцї. Він аж здивував ся сам собі, коли, чуючи ті брутальні слова, зазнав у душі якоїсь пільги. Вони, мов жбух холодної води, вернули його назад до дїйсности, показали йому в відповідному світлї ту огидливу комедію, яку грав перед ним Стальський. А вона? Певна річ, йому було жаль її, але на днї душі вставало якесь погане, еґоїстичне, вороже чуттє, немов казало до неї: »Бачиш, бачиш, ось яке ти вибрала! Не мала настілько сили волї, щоб піти за голосом серця, щоб оперти ся тїтцї, так ось яке запопала!«
Тепер, коли згадує сю вчорашню сцену і свої вчорашнї почуття, Євген дивуєть ся, як йому серце не трісло при такім пониженню й потоптанню улюб-
