Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/160

Ця сторінка вичитана
— 158 —

Її очі звільна піднесли ся на лице Євгена, постояли на ньому хвилинну і з таким самим виразом тихого здивовання перейшли на лице Стальського.

— Прошу, пане меценас, розгостїть ся! — говорив Стальський, не завважуючи його остовпіння й беручи ся здіймати з нього пальто. Тим привів його до отямлення. Євген роздяг ся і знов упер очі в високу жіночу постать у простій чорній сукнї без нїяких оздоб, що все ще непорушно стояла перед ним.

— Слухай, Реґінко, — мовив Стальський зовсїм натуральним голосом, мов би продовжав перервану перед хвилею щиру розмову, — а я й забув тобі сказати… А, властиво, не забув, а навмисно не хотїв, щоб зробити тобі несподїванку, ха, ха, ха! У нас нинї сїмєве свято. Забула, яке? Але ж, серденько, подумай! Десяті роковини нашого першого зближення. Памятаєш? Ну, ну! От я й подумав: дай, відсвяткуємо сей памятний вечір! Роковини такого важного звороту в нашім життю. Прошу, жіночко, не хмур ся! Я про все подумав. Будь ласкава, піди до кухнї, там знайдеш усе, чого потрібно для нинїшнього маленького празника[1].

Реґіна все ще стояла непорушно на місцї. Євген настілько отямив ся, що міг спокійно придивити ся їй. Чи постаріла? Чи змінила ся за ті десять лїт страшної моральної тортури, які прожила в пазурях отсього нелюда?

 
  1. Празник, це більш нїж звичайне свято; празниками звуть звичайно храми, на які з'їжджають ся гостї зі сусїднїх сїл — у переносному значіннї має це слово значіння бенькету.