велике, плазом покладене S. Ся стрічка грубшає в міру того, як він наближаєть ся до неї, з одного краю набирає сріблястого блиску, мигоче і граєть ся проти сонця, робить ся в одному місцї ширшою, у другому вузшою. Рівночасно до Євгенового слуху долїтає якийсь вогкий, холодний подих. Він пізнає: се велика ріка перерізала йому дорогу. Здалека він видить тільки її супротилежний беріг — стрімкий, високий, мов викроєний у чорній скелї; тільки де-де внизу просвічує до сонця водяне плесо.
Та ось він стоїть над рікою. Широка просторінь каламутної води, обрямована в формі великої елїпси чорними, стрімкими скелями. Думав би, се озеро, але тріски, жмутки піни або стебелинки, що пливуть швидко по тому водяному дзеркалї, показують, що се, справдї, ріка, показують, відки вона випливає й куди пливе. Он там на заходї зза високого камяного щовба випливає вона, а там на сходї щезає за таким же щовбом, що заслонює перед очима дальші закрути величезної водяної змиюки.
Євген стоїть над рікою і вдивляєть ся в її каламутну воду. Та ось далеко на заходї заторохтїв бубон, загудїв бас, затягла тонесенько скрипка. Євген зирнув у той бік і побачив, як ізза чорного камяного щовба вирнула велика дараба[1]. На сїро-сталевому тлї ріки вона відразу визначила ся мов ярка зелена пляма, так рясно була обмаєна смерічками, по краях обвита хвоїновими вінцями, встелена пахучим листєм, шуваром[2] та ситником. А коли надплила близше, Євген міг розпізнати те то-
