Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/149

Ця сторінка вичитана
— 147 —

їх знайомства, Баран упер у нього свої блискучі очі, дивив ся на нього довго і вперто, не змигаючи. В тих очах, так здавало ся Євгенові, було щось мов важкий сум, змішаний з якоюсь болючою цїкавістю. Здавалось, що він хотїв щось промовити, запитати про щось у Євгена, й молодий адвокат мов прикований тим поглядом зупинив ся, ждав. Але Баран по хвилинї спустив очі й заняв ся своїм дїлом, не мовлячи нїчого — і Євген пішов своєю дорогою.


XX.

Увечір тої самої недїлї Євген сидїв у своїм покою, занятий вироблюваннєм якогось рекурсу[1], коли нараз застукано до дверей, і ввійшов Стальський. Після тої памятної стрічі, коли Стальський ночував у нього, Євген рідко здибав ся з ним, не заходив у розмову й оказував ся супроти нього холодним і байдужним. Він почув, що його стара антипатія до сього чоловіка збільшила ся, й не завдавав собі працї скривати се. Але Стальський мов і не завважував нїчого, кланяв ся Євгенові низенько, стрічав і прощав його облесливим усміхом і навіть — що всїм було дивно — поза очі відзивав ся про нього з великими похвалами. А се була майже нечувана річ, щоби Стальський похвалив кого поза очі.

 
  1. Касаційна скарга