вас зробити? Я тільки бажав би, щоб вам добре було.
— Най пан будуть вибачні, — мовив із лукавою покорою один селянин, — але ми люде прості, ми на тих антересах не розуміємо ся й не можемо в те вдавати ся.
Вони встали і взяли шапки в руки.
— Га, як собі знаєте. Спімнете колись моє слово, що я радив вам на добре, але тодї буде за пізно.
Селяни поклонили ся і стояли, мнучи шапки в руках.
— Та ми би просили, аби пан були ласкаві таки віддати нам наші папери.
Євгенові мов би хто води холодної бухнув у лице. Не кажучи нїчого, він зібрав, які мав, папери, що відносили ся до їх процесу, і віддав їм.
— В ласцї божій! Бувайте здорові, паночку! — мовили селяни, виходячи.
— Дай, Боже, здоровля! — мовив Євген, силуючи ся говорити спокійно і свобідно. — А як вас який жидок виссе з грошей, або як знову зірвете ся до бійки з панськими гайдуками, й вас кільканацять засадять до криміналу, то прошу знов до мене!
Селяни вийшли, але ще в дверях почали голосно говорити між собою.
— А що, куме, не правду Шльомко казав?
— Ба я! Та то видно. Пан усе за паном.
— А кождий, аби лише з хлопа здерти! А викришило б вас до-ноги!
