бо ж кінчив ся рік видання журнала, і з дванацятою книжкою треба було закінчити цїлу повість…
Зосередившись на героєві повісти, Рафаловичеві, Франко тільки цей тип провів від початку до кінця послїдовно, і йому в жертву попали такі пасивні типи, як Реґіна й Баран. Загалом Франкові, як активній людинї загалом куди краще вдають ся активні люде, нїж ті, що страждають — цїлком усупереч, н. пр., Достоєвському, що являєть ся майстром у мальованню скорблящих, понижених і кривджених. За те деяку схожість видно між Франком і цим найбільшим повістяром світа у тому, що оба залюбки виставляють жорстокі типи. Жорстокий Стальський — це у Франка не новина (пор. Торський у »Основах« суспільности«, Коструб ув оповіданню »Гриць і панич«, Мій злочин), тільки Стальський доходить уже до тонкостей у своїй жорстокости. Муки, які від цїєї звірюки з людською подобою дістають ся колишнїй коханій Рафаловича, цї муки проведені систематично, з вирахуванням, засолоджені єзуїцькою нїби-то-прихильністю — можуть придумати тільки звироджені, кримінальні типи, можливі хиба серед тих обставин, типи, що їх викидали на верх життя відома галицька господарка або колишнїй царський режім у Росії.
Дуже цїкавий у повісти, на той час, може, ще не дуже реальний, але ж у теперішнї часи уже дїйсний (пор. стор. 373) представник нової течії серед галицького жидівства, що тягне до порозуміння з Українцями й гостро осуджує жидівську асиміляцію. Ваґман робить це, правда, у
