требував, бо ж тодї духовенство перестало вже бути одинокими провідниками галицького народу, а їх місце заступили ті, з якими так довго воювали наші пан-отцї, керма в народній полїтицї дістала ся в руки світській інтелїґенції.
»Перехресні стежки« друкували ся частинами в »Літературно-Науковому Віснику« на протягу цїлого 1900. року, звідкіля й переписано повість для цього видання. Вона вийшла ще й окремою відбиткою з журнала, але ми не мали змоги нею користувати ся. Пишучи повість роздїлами для »Літ.-Наук. Вісника«, від книжки до книжки, Франко часто забував назви, які давав своїм персонажам [бурмістр зветь ся з початком повісти Ресельберґ (стор. 48), на кінцї староста зве його Зільберґлянцом (стор. 377), служницю Стальський кличе на початку Орисею (стор. 75), далї вже Франко зве її й Гануською (стор. 386), і навіть місцевостям (село, де попує о. Зварич назване раз Бобківцї (стор. 100), а далї Бабинцї (стор. 200)[1]] — а то й не додивляв ся до цїлости. Через те, здаєть ся, таким страшне траґічним вийшло закінчення повісти. Хоч психольоґічно автор старав ся вмотивувати вчинок Реґіни, але ж усе-таки лишаєть ся вражіння, що поет застелив поле свойого оповідання трупами,
- ↑ Не маючи під рукою відбитки, я не можу сказати, чи в нїй Франко проредактував та посправляв цї дрібницї, та чи загалом поробив які зміни. У цьому виданню заведено одну назву скрізь, і саме ту, яка стрічаєть ся перша в повісти. Загалом за текст я не дуже ручу, бо відписував ся він серед дуже важких обставин, тай у переписувачів, здебільшого, було більш доброї волї, нїж розуміння свойого завдання.