осьмій, він поснїдав дома, потім понаписував деякі листи до знайомих у Львові й також до Буркотина до тих селян, що звичайно бували в нього у справі процесу з паном і видавались йому інтелїґентнїйшими та впливовійшими від иньших, і, віднїсши листи до канцелярії з порученнєм вислати їх на почту й давши деякі диспозиції конципієнтові[1], пішов знов нагору до свойого покою, щоби прочитати дещо з новоповидаваних книжок, які одержав зі Львова. В ту пору нова руська книжка була рідким гостем на провінції, і Євген пильно слїдив не тільки за полїтичними й економічними справами, але також за красною лїтературою, й то не лише руською. Він належав до того поколїння, що виховало ся вже під впливом европеїзму, якому в Галицькій Руси виборов горожанство Драгоманов, і цїкавив ся багато дечим таким, чим не цїкавили ся зовсїм його польські та жидівські товариші, адвокати та судовики.
Прочитавши кількадесять сторінок книжки, Євген відіклав її на бік і встав. Книжка зворушила його, він чув потребу руху і встав, щоби проходити ся по кімнатї й роздумати, розібрати прочитане. Перейшовши кілька разів здовж покою, він зупинив ся при вікнї, що виходило до міського парку, й відразу мов прикипів до місця. Його очі звернули ся на одно місце і не могли відірвати ся від нього.
Просто його вікна, на віддаленню яких дваця-
- ↑ Адвокатський конципієнт = помічник адвоката, заступає його в судах, веде часто його канцелярію и. т. д.
