Хто знає! Може, я й сам розпустив її, а, може, й нї. Досить, що мені вона на руку. Я хочу вірити вам, дам вам до рук ті векслї й довжні листи пана Брикальського, які в мене є, — а їх гарна купка, майже, половина вартости його маєтку. Друга половина втоплена в банках. Значить, ви, маючи ті папери в руцї, можете відразу того панка пустити з торбами. Він зразу буде фукати ся, потім змякне, потім пришле жінку, щоби плакала перед вами, але ви знайте, що то все комедія, бо та жінка — то головна причина його руїни.
— Але що ж менї з того, що він піде з торбами? Маєток треба купити.
— Нехай хлопи купують.
— Хлопи, певно, купили б, але в них купи́ла нема.
— Якого там купи́ла треба? Те, що в банку назичено, лишить ся на гіпотецї[1], а те що в мене, — ну, з тим якось погодимо ся.
Євген усе ще не міг з'орієнтувати ся. Йому попросту не хотїло ся вірити, тим меньше, що вся Ваґманова подоба велїла догадувати ся в ньому всього иньшого, тільки не хлополюба. Але Ваґман замісць дальшої розмови видобув пачку векслїв і довжних записів, розклав їх, просив Євгена, щоб оглянув кождий і переконав ся про його правосильність, а потім узяв ся оповідати історію кождого з тих паперів, що, взяті разом, значили повну руїну одного шляхетського дому. Ввесь панський маєток оцїнено на 120,000. На це в нього є 50,000
- ↑ На землю, гіпотечний банк — земельний банк.
