що доси від учора мав дижур, лишив ся сам у корідорі. З вартівнї власне заводжено сюди нічну сторожу, і Спориш пройшов ся по корідорі, поки капраль на місцї дав воякови півголосом відповідну інструкцію.
З трівогою й неспокоєм дожидав Спориш сеї ночи. Якесь темне прочутє говорило йому, що вона не буде спокійна, що тут, на тім місцї, де ще перед добою жив і з такою силою волї напинав ся Панталаха, мусять бути найсильнїйші й найсьвіжійші згадки про нього та слїди його зусиля. Спориш, старий вояк, не вірив у духів та в привиди, і не з того боку бояв ся якихось прикростий. Він бояв ся власного нутра, власної душі, розстроєної вчорашнїми вражінями та рефлєксіями. Бояв ся сну і постановив собі не спати всю ніч, ходити по корідорі, балакати з вартовим вояком і в загалї робити що можна, щоб не допускати собі до голови нїяких зайвих, важких думок.
Та ба, ся постанова не зовсїм удалась йому. Вояк поставлений на вартї був простий селянин, новобранець, отяжілий, мовчазливий і трохи тупий та не говіркий. Утруджений цїлоденною муштрою він у ночи хотїв спати і тому ледво пів години додержував компанїї Споришеви, терпеливо слухаючи, що сей оповідав йому про свою військову службу, та лише десь колись втручуючи від себе одно-друге слівце. Нарештї він по просту попросив Спо-
