Знаєш що, лишай ся сам на тій батьківщинї, і нехай тобі Бог помагає, а я піду звідки прийшов, буду далї вік свій збувати в цїсарській службі.
І мовлячи се втиснув брату в жменю всї гроші, які в часї своєї військової служби наскладав був на своє нове ґосподарство, цїлих чотириста ринських, а сам спакував свої вбогі манатки, пішов знов до військової коменди і замельдував ся, що хоче служити другу капітуляцію, себто других дванацять лїт. А що був у службі пильний і точний, чесний і загально люблений, що мав особливий дар власне до виучуваня сьвіжо набраних рекрутів військової муштри без звичайного в тих часах мордованя та катованя, то принято його радо, авансовано на фірера, а потім навіть на фельдфебля. Так вислужив Спориш других дванацять лїт.
Тимчасом його брат не викараскавши ся з нужди вмер, дрібні дїти розійшли ся по сьвітї, батьківщину розшарпали чужі люди, — що було чинити старому, вислуженому воякови? До нїякої фахової працї не був здібний, до женячки не мав анї охоти, анї лїт уже, анї відповідних засобів, — трафилась йому урядова служба, служба тюремного дозорця, ось він і приняв її хоч і нерадо — приняв, бо не було в чім вибирати.
Від тої пори минуло двацять лїт. Спориш постарів ся, посумнїв. Виходячи з тюремних
