чоловік наскрізь чесний, у якім служба й військова карність не здужали заглушити чисто людського чутя, а надто склонний до задуми й мелянхолїї, вразливий більше, нїж се годило ся чоловікови, що мусїв заробляти на хлїб насушний сповнюванєм „песьої служби“.
Ах, та тюремна служба! Те вічне дозорованє людий як череди, вічне лаженє по кишенях та пазухах, вічне ревідованє, нишпоренє, надслухуванє та ходженє на пальцях! Вічне підгляданє тих здичілих, споганених зопсутєм, пристрастями або духовою хоробою лиць, підслухуванє розмов цинїчних або роздираючих своєю страшенною простотою! Вічне віддиханє важкою, затроєною атмосферою тюрми, затухлих стїн, темних корідорів і вонючих, перелюднених казень! Вічне слуханє обопільних оскаржень, дрібних та тим нїкчемнїйших доносів, лайок та проклять! Вічний вид повзаня перед властю, сцен брутальної самоволї, топтаня людської гідности там, де тої гідности нераз лишилась лиш маленька іскорка, яку-б одначе лагідним подувом можна ще було роздути на живе, гарне полумя! Ах, та проклята тюремна служба!
Спориш чув себе глубоко нещасливим майже від першої хвилї свойого вступленя в сю службу, чув себе й сам вязнем, засудженим без вини на досмертну вязницю, і з тим самим важким та болючим почутєм отсе вже
