— Прилетїли до нас у гостину.
— Ей, не правда! — мовив усьміхаючись Прокіп. — Адже я знаю, що се гуси.
— Так? Знаєш? А в такім разї мусиш знати, що їм належить ся.
— Що… що… їм належить ся? А щож їм належить ся?
— Маєш зараз тут сїсти і скубти.
— Добре! — радісно мовив Прокіп. — Я люблю скубти. Але пірє буде моє.
— А по що тобі піря, роззяво?
— Буду бавити ся.
— Чи ти стїк ся? А хтож пірєм бавить ся?
— Ну, то я не хочу скубти.
— Але скуби, скуби! Дістанеш піря скілько захочеш, можемо тобі навіть із піря борщ ізварити.
— Нї, не хочу з піря борщу, — рішучо відповів Прокіп, скубучи гуску. — Але пірце собі візьму. Я так гарно вмію пірцем бавити ся! Воно так ладно грає!.. Мене нанашко Панталаха навчив. Ай, то буде чудово!
Аж над вечером піч була окована і Прокіп обскубши гусей та проспавши ся в кухнї вернув до своєї казнї.
