під подушкою справдї знайшов обі половинки розрізаного і випорожненого срібного ринського, що їх положив там для нього Панталаха! Аж підскочив з радости, а його вибалушені очи заіскрились як у кота. Сїв на тапчанї і почав дзвонити тими блискучими цяцьками одною о другу, пускав їх щоб катуляли ся по помостї і як дитина плескав у долонї, коли срібні плитки описували по дошцї гарні слимаковаті закрути та колїсця.
Бавив ся так досить довго, та нарештї його занудила одностайність тої забави, а жолудок почав допоминати ся свойого права. Була вже осьма; арештантам по иньших казнях роздавали снїданє — рідку горохову зупу. Покинувши оба срібні кружечки на тапчанї Прокіп притулив лице до візитирки і надслухував, чи швидко кухарі наближать ся до нього. Знав бідолаха, що йому його порцію дають звичайно на самім остатку, коли зупи в кітлї вже давно не стало і кухарі другий раз уже піділляли теплою водою гущу з недоварених горошин та лушпини, що була на днї, і розбовтали се при помочи великого мідяного черпака. Правда, поки в казнї жив Панталаха, подавали сюди снїданє та обід на сам перед; арештанти дбали про свойого майстра, догоджували йому, то вже розумієть ся, що й дурний Прокіп при сьому мав ся добре. Але бідний ідіот мав коротку память, забув, що Пан-
