Панталахи тим, чим острога для сполошеного коня.
— Чорта з'їси, старий псе! — крикнув попадаючи в злість. — Чорта з'їси, заким мене побачиш у своїй проклятій казнї.
— Алеж Панталахо, бій ся Бога, що ти говориш! Отям ся, вспокій ся! Ходи до нас!
— Нї, ходи ти до мене! — кричав Панталаха встаючи на ноги і випростовуючись, так що вояки розставлені в низу аж очи позажмурювали зо страху, думаючи, що сей божевільний ось-ось утратить рівновагу і впаде в низ коміть головою. — Хочеш мене мати, то ходи сюди! На, бери мене! Стрібуй!
І Панталаха простягнув руки до ключника, не роблячи анї кроку на перед.
— Ну, і щож, — мовив простодушно ключник, — коли сього хочеш доконче, то добре, піду до тебе. Не думай, що злякаю ся.
І ключник справдї з цїлим супокоєм і рішучістю поступив пару кроків наперед по дасї в напрямі до Панталахи. Та в тій хвилї вояки зупинили його.
— Нї, пане, — мовив один із них. — Чи не бачите, що се чистий безум? По що вам нещастя? Позвольте лише нам, ми його зараз зловимо як пса на зашморг.
— Ага, прецїнь ти злякав ся, стара собако! — кричав Панталаха до ключника, ба-
