мітлу з даху на вулицю. Його невтомима уява вже малювала йому, як він, весь обмазаний саджею, з коменарською мітлою почерез плечі буде сьміло в півсумерку чимчикувати вулицею, нїби коминарь до роботи, і так безпечно зайде до першої звісної йому криївки. І вже підбадьорений сею думкою він не стояв на місцї. Зрадливий лускіт не зломав його енерґії, не спаралїзував сили волї, не змінив наміру.
— Тепер або нїколи! — скрикнув з дикою рішучістю і кинув ся бігцем здовж даху аж до того місця, де офіцина слїпим „огневим муром“ виходила на одну з бічних, глухих вуличок. Се була одинока дорога до свободи, хоча, нїде правди дїти, дорога дуже стрімка та небезпечна. Та про те Панталаха не завагавсь анї на хвилю. По легкім спохові бляшаного даху збіг на сам крайочок, щоб побачити, де прибита труба, що веде в низ від ринви. Знайшовши її він у тім місцї приляг плазом на дасї лицем у низ і зміряв очима, як далеко йшла та труба від муру, що в тім місцї опоясував тюремне подвірє та замикав його від вільного сьвіта. Проклятє! Ринва була віддалена від муру майже на два сяжнї! Але Панталаха знав, що троха понизше вікон першого поверха здовж усього будинка йшов широкий ґзимс. Тим ґзимсом можна буде від ринви перейти на мур, а з муру вже якось видобути ся на вулицю. Щоб не мусїв скакати з нього,
