редини. Вже був майже готов, коли в тім зненацька зачепив пятою о одну з трьох цегол, що ще підпирали дашок. Порушена цегла випала і коминовий дашок з глухим лускотом упав у низ до середини комина. Се був той пекельний гуркіт, що так переполошив ключника. Та він збудив у казнї й Прокопа. Сей схопив ся від разу на рівні ноги, безтямно кинув ся на середину казнї і спотикнувшись на поставлений там зелїзний верхняк печі перевернув його й сам упав на нього, а при тім ухопившись руками Панталашиного тапчана, зіпхнув із нього поскладані там шматки зелїзної штаби, що нею була оперезана піч і яку Панталаха перепилувавши в трьох чи чотирьох місцях, обережненько поскладав тут у гарнім порядку. Се й наробило того брязкоту, що зрадив ключникови місце, відки йшли всї ті нічні згуки та гримоти.
— Пропав я! — мовив Панталаха, стоячи біля комина і слухаючи гуркоту в низ звалених цегол. У його голосї була лише глуха резиґнація — нїчого більше, анї жалю, анї трівоги. Навпаки! Зараз у найблизшій хвилї в його душі блисла нова думка. Коло комина він у досьвітнїм сутїнку побачив коминарську мітлу на довгім тростиновім держаку, звиненім у колесо.
— Се може менї придати ся! — блиснуло в його голові, і не думаючи довше він кинув
