Сторінка:Іван Франко. Панталаха і иньші оповіданя. 1902.pdf/55

Цю сторінку схвалено
— 43 —

вати? Розрізана і розбита піч виразно показувала одну одиноку дорогу, якою міг утекти Панталаха. Дверцї від печі виходили на корідор і були защеплені з надвору. Очевидне дїло, значить, туди він не міг видобути ся на волю. З печі мусїв улїзти до комина, а комином видрапати ся на дах. Певна річ, із даху двоповерхового будинка злїзти в низ, а до того ще на вулицю, була не легка штука, але такий шалено відважний, зручний і богатий на всякі вигадки злодїй як Панталаха чого тільки не докаже! То й ключник від разу догадав ся, що йому робити. Заким вискочив із казнї, глипнув іще на постїль Панталахи — простирала не було. Зирнув і на Прокопову постїль — простирала також і місце застило.

— О, то хитрий пташок! — буркнув ключник. — Треба поспішати, щоб нам не вилетїв до разу.

І ключник духом вискочив із казнї, замкнув її на колодку, а потім полетїв до вояцкої вартівнї, що була зараз при входї тюремного будинка в партері на право. Крім дижурного капраля всї вояки спали преспокійно на причах.

— Патроль! Арештант утїк! — закричав ключник стаючи в отворених дверех.

На той крик усї вояки посхапувались і похапали за оружє.

— Куди втїк? — спокійно запитав капраль.