— Скілько разів маю повторяти тобі се? — гаркнув притишено але сердито Панталаха. — Маєш мовчати, чуєш?
— Чую! Буду мовчати!
По кількох хвилях війшов ключник з лямпою в одній, а звязкою ключів у другій руцї, оглянув довкола піч, тапчани, місце по під тапчанами, примурок під вікном, заглянув у гору до вікна, на стелю, ще раз окинув очима поміст і побажавши арештантам доброї ночи почав коло дверий бряжчати ключами та скрегінцати замками й колодками, замикаючи їх на два спусти. А Панталаха по його відходї всьміхнув ся радісно, потер руки і скочив до примурка, щоб переконати ся, чи досить іще лишилось йому від учора масла, доконче потрібного для смарованя пилки, щоб тим способом менше чутним учинити її скрегіт та писк. Спасибі Богу, масла було аж за надто! Все складає ся корисно.
— А тепер, Прокопе, підемо спати! — мовив по хвилї Панталаха. — І памятай собі, що я тобі наказував. Маєш менї всю ніч спати як забитий. Аби тут ясні громи били, то ти не повинен чути нїчогісїнько. Чи може будеш іще що їсти?
— А можу їсти?
— Можеш.
— А… а… аджеж там у моїм хлїбі ваше ключове зїлє. А нуж з'їм його й трісну? — мовив
