Цю сторінку схвалено
V.
Була північ. Мене збудив знов холодний дотик дїдової руки, простягненої з сусїдного ліжка.
— Спите, пане?
— Нї, не сплю.
— Слухайте. Я хотїв вам… хотїв вас…
Він запняв ся, немов не знаючи, з якого боку підійти до річи.
— Я знаю, пане… ви за правду тут… ви против людської кривди повстаєте… за то вас мучать… Поки ви тут лежали в непамяти, то доктор із ключником нераз говорили… А я то слухав, тай у мене в серцї… знаєте, так як весною лїд тає… легко так, весело… І я пригадав собі… давно, давно… знаєте, я вже трицять лїт кримінали витираю… Дванацять лїт у самім слїдстві… по Росиї тягали, дїдько знає, куди. Вже далї забув, як там виглядає на вольнім