— Не хотїло ся при ньому… Поганий він… Звірь.
— Се ви через те, що він себе хотїв зарізати?
— Зарізати? — проскрипів якось сердито дїд. — Се його не мине! Се нечистий простягає до нього свої лаби. Він його не пустить.
— А за що його засудили?
— То то, бачите! Пять душ зарізав. Тай не в тім річ. Не один тут такий, а ще має Бога в серцї. Гріх по людях ходить. Згрішить чоловік тай покутує. Але бувають гріхи… Хоч би отсей… Пана й паню, панича й служницю… А служниця його коханка була, впустила його в ночи не знаючи, чого він хоче. Гадала, що до неї. А там іще панна була: як побачила, почала просити ся. „Все, що хочеш, зроблю для тебе, піду з тобою, слугою тобі буду, лиш даруй житє!“ А він при трупах батька й матери з нею… знаєте… а потім устав тай угородив їй ніж у саме серце. Ну, має такий чоловік Бога в серцї? І то вважайте, ще хлопцем бувши, девятнацять лїт! Тому його й не повісили, а засудили на вічність.
Дїд лежав майже без духу вишептавши поквапом, уривано отсе оповіданє. Кашель носив його грудьми. Його лице посинїло, корчило ся з болю. Я гадав, що сим разом уже буде по ньому, але нї, віддихав ся.
