Цю сторінку схвалено
IV.
Одного дня недовершений самовбійця, що був засуджений на вічність і ще й на чотири роки, опустив нашу келїю: його рани загоїлись на стілько, що його помістили знов у його звичайній казнї. Ми лишили ся в келїї лиш оба з дїдом Гарасимом, якого стан тимчасом значно погіршив ся.
— А що, лиш ми два тут? — важко дишучи, поквапно, ледви чутно зі зворушеня промовив дїд.
— Лиш ми два.
— Господи тобі слава. На силу діждав ся! Господи… муркотїв дїд зітхаючи то кашлаючи.
— Хиба що? Хиба той вічняк заваджав вам?
— А що менї!…
Дїд не договорюючи махнув рукою, а відкашлявшись додав:
