Сторінка:Іван Франко. Панталаха і иньші оповіданя. 1902.pdf/145

 

IX.

 

Тепер час! — подумав я собі і послинив сковану руку, щоби тим лекше з неї сховзло ся зелїзо. Як попер, так воно й сховзло ся, хоть аж кости в долони захрустїли. Ну, слава тобі Господи, що рука вільна! Борзенько я обкрутив перевеслами путо і привязав його до ноги, а поверх натягнув штанку. А тепер коби на банти! Озирнув ся: присяжний дрімає під шопою, стара пряде. Добре! Легенько-легенько я виповз із під кожуха, але так, щоб він лежав так само і щоби з далека могло видавати ся, що я лежу на місцї. А скоро з під кожуха, я шусть у кут, де мене вже з під шопи не було видно, а там горі стїною по делиню на платов. Тяжко було, але страх додав сили, — видряпав ся я! Ну, а скоро вже на платов, так зараз я за крокву вчепив ся і держачи ся крокви, по латах, мов по сходах, звішений усїм