Цю сторінку схвалено
V.
Я знов очуняв. В печи погасала грань, зрештою в хатї темно й тихо. Я під лавою, скручений у двоє, як слимак. Рушаю ся — біль страшенний. Кожда кісточка, кожде місце… В горлї пересохло, палить. Я застогнав.
Темна тїнь майнула по хатї, дилькотячи невиразно. Бачу, жовте, поморщене лице нахилилось надімною; дрожача, холодна рука пересуває ся по моїм лицї.
— Ти ще живий, синочку, а?
— Живий!… Води!… — простогнав я.
Бабуся подала менї води.
— Живо пий, бо готов прийти, то біда моя! Нелюд якийсь! — шептала баба. — Бідний ти, небоже, бідний, але щож я тобі пораджу?
— Біг заплать вам! — прошептав я.
Двері скрипнули. Стара щезла як тїнь, а коли війшов ґазда, вона вже кахикала на печи.
