Цю сторінку схвалено
IV.
Поки присяжний заковував мене в ланцюхи, вже й зовсїм стемнїло. Матїй стояв з боку, як кат над душею, ждав тілько, коли присяжний геть піде. Діждав ся.
— Ну, що, паничу, тепер ми оба, правда? — цїдив він крізь зуби, держачи за ланцюх, котрим я був скований за руку й за ногу. В одній хвилї він шарпнув ланцюхом і я повалив ся горілиць і вдарив головою о землю.
— Ов, ти, бачу, пяний! — реготав ся він. — А я хотїв тебе просити на вечерю. Ну, вставай, ходи!
Я встав і він поволік мене до хати.
В печи огонь горів. Жінка снувала ся по хатї, вечерю варила. В закутци сидїла стара баба, ґосподарева мати. Обі жінки були блїді і тремтїли побачивши мене. Вони рідко коли осьмілювали ся зиркнути на мене, а як котра зиркнула, то так жалібно, так жалібно…
