Цю сторінку схвалено
III.
Прокинув ся я. Сонце на заходї. Я сиджу на приспі, сорочка на мнї вся мокра: видно, що мене водою відливали. Лице напухло, але болю не чую нїякого, немов усе тїло затерпло. В хатї гамір. Кілька чоловіків сидить під шопою, кілька на перелазї. Гуторять і на мене зиркають.
— Начальник! Начальник! — почув ся гомін.
Один кинув ся отвирати лїсу.
Прийшов начальник, чоловічок низенький, товстенький, з виду добродушний. Хід дрібний. В руках черешня груба, як цїпивно. До мене.
— А що, любенький, спіймали? А видиш! Треба тобі було того? А тепер громадї біда, треба тебе пильнувати, поки не буде нагоди віддати тебе до суду. Тепер пора робуча, синочку, нема часу.
