Цю сторінку схвалено
— 115 —
— Вже я його пострашу так, що буде до суду-віку дрожав! — крикнув ґазда і зблизивши ся до мене, вдарив мене кулаком межи очи. Я пирснув на землю, мов сніп, пітьма заступила очи, память покинула мене…
Сторінка:Іван Франко. Панталаха і иньші оповіданя. 1902.pdf/127
