Цю сторінку схвалено
II.
Ще було добре перед вечером, коли ми прийшли до села. Ведуть мене до війта. Приходимо, нема дома, в поле поїхав. Тілько війтиха щось там по сїнех крутить ся. Глипнула на мене — нїчого.
— А не знати, кумо — кажуть мої провідники, — де би тут його намістити?
— Або я знаю, де? Містїть де хочете, коби лиш не тут. На що менї клопоту?
А я стою та аж очима благаю, аби змилувала ся… Бо вже то я знаю, що коли не у війта, то ночувати менї у того, у кого я гостив. Ну, а там то вже певно добра менї не буде.
Тимчасом вість по селї пішла: привели злодїя! Зараз що було по хатах — біжить. Поставали на оборі, дивлять ся, одні клинуть, другі грозять, третї так собі стоять. Аж тут
