І не помилив ся в своїх прочуванях. Найблизшої ночи Панталаха знов дав себе чути своїм звичайним способом, хоча за весь час Споришевої неприсутности нїхто нїчого не чув у корідорі. В тім часї перестали вже ставити військову варту в корідорі, то й ключник був сам серед голих стїн. Хвилю слухав страшного гарчаня, мов окаменїлий, але нараз смертельний переляк обхопив його, він кинув ся до виходу і впав до військової стражницї з безпамятним криком:
— Панталаха! Панталаха!
В одній хвилї всї вояки посхапувались і обскочили ключника, що хитав ся на ногах і був блїдий мов труп.
— Що стало ся? Що там таке? — допитували його гуртом, але Спориш не міг вимовити анї слова. Блудними очима водив довкола, заломлював руки і порушував устами, але голосу з них не міг видобути нїякого.
Військова сторожа рушила на корідор — у казнях панувала цїлковита тиша. Ключник, якого два вояки вели по під руки, киванєм голови показував на казню, з якої втїк Панталаха; його дрож при наближеню до неї сьвідчила, що власне та казня була причиною його переляку. Взяли від нього ключі, відчинили казню, капраль і ще три вояки війшли до середини, перешукали все, зревідували до голого
