Цю сторінку схвалено
— 92 —
Дозорець здвигнув плечима і покивав головою.
— Алеж ти хорий, ледво на ногах держиш ся! Трусиш ся як у лихорадцї, в тебе горячка! — говорив дозорець, старий військовий товариш Спориша.
— Ну, Бог з тобою! Що тобі снить ся! Пек-запек! — відмовляв ся Спориш, силкуючись усьміхати ся. — Ще на правду віпреш у мене, що я хорий. Нї, кажу тобі, що я здоров. То… так лише, я не спав у ночи. Просплю ся по обідї і буде менї зовсїм добре.
І поспішною ходою він віддалив ся, немов стараючись уйти від допитливих очий старого товариша. Розуміє ся, що про свою нічну пригоду він нїкому не згадував анї словом. Бояв ся, щоб його не висьміяли. Зрештою чекав, що скаже другий ключник, який по ньому держати ме слїдуючоі ночи дижур у тім корідорі.
