Епізоди тюремного житя, оповідані тут, певно в значній мірі належать уже до історії; се остатнї слїди старих, доконституцийних відносин, а фіґури такі, як Панталаха, дїд Гарасим та герої „Хлопської комісиї“ також витвори старого, панщизняного ладу. Я передав ті епізоди не мудруючи та не вдаючи ся в нїяке фільозофованє про їх значінє. Нехай їх фактична основа говорить сама за себе.
Жорстокі часи та обставини плодили жорстоких людей. Та на кілько всї ті жорстокости тепер уже tempi passati, сумна та страшна казка, а не дїйсність? Сього я не беру ся рішати, та подїї остатнїх днїв, бунт вязнїв у Бриґідках і те, що про його причини дійшло до прилюдної відомости, сьвідчить, що давнє лихо не зовсїм іще минуло. І не минеть ся без основної реформи самого розуміня того, чим є злочин із соціольоґічного та психольоґічного погляду і чим повинна бути кара. Сучасна наука загарливо працює над сею реформою, та поки наука копає свої глибокі міни, стара рутина господарює собі по давньому топчучи людські душі та гасячи остатнї искри чоловіцтва там, де в інтересї суспільности й людяности було-б піддержати їх та роздути в ясне полумя.
Ів. Франко.
