Крики всіх звірів і птиць і всього, що живе та повзає,
Все положило до сну, золотими крильми замахавши.
І прилетіло також над цвітучу околицю колхів,
Зараз накинуло сон на грізнії очища потвори
Так само, як і людські. [Змій помалу, здавалось, нерадо
З дерева зліз, та повзти проти нас він не мав уже сили.
Звільна проповз іще раз довкола величезного бука,
Але назад не вернув]. Обвинувши довжезную шию
Вокруг карку й голови, що була обтяжена лускою,
[Він і заснув на землі]. Здивувалася, бачачи теє,
Бідна Медея й [сейчас] Айзоновому славному сину
Духу й відвагу дала чимборжій [на те дерево злізти
І з превисокого конара] знять злоторунную шкіру.
Сей не вагався й на мить, але, знявши огромнеє руно,
Рушив з ним до корабля. Те вгледівши, мінійські герої
Втішились дуже, і всі, підіймаючи руки до неба,
[Дяку складали] богам, що жиють там безсмертні [й щасливі).
XVI. ЗЛОЧИН І КАРА
Так то вони руно те і побачили. Але Аета
Раптом слуга сповістив, що втекла [із палати] Медея.
Зараз Апсірту Ает повелів весь народ поскликати
Й розвідувать, [хто би знав, де поділась] сестра його рідна.
Сей швидко [звідав усе] й поспішив до річної затоки,
Де була наша флотиля, й [незамітно] вхопив дівчину.
Ніч в зоряному плащі тоді вже перейшла півдороги,
Як був доконаний страшний підступ і злочин кровавий
Через Медею, що так за любов заплатила Апсірту;
Вбили його й [з корабля] вкинули у широку затоку
Бистрої річки, котра понесла його з подувом вітру.
Гойданий хвилями [труп] вплив на води чорнявого моря,
Що викинуло його на острівці, які [після нього]
Звуть Апсіртідами. Се не сховалося перед очима
[Зевса]-всевидця й Феміди, [й була за се кара мінійцям].
Бо як лиш у корабель увійшли, і припони з обох його
кінців
На березі відтяли, та за весла всі враз прийнялися,
Різали дужче чимраз біг ріки, але не вниз водою
До многорибного моря туди, де широкеє Фазісу гирло,
70
