Ті ж із дрюками прийшли — хто з соснини, а інші з ялини.
І на мінійців вони вдарили, як уже ніч запала,
Та повбивав їх усіх [сам-один] син могутній Зевеса
Стрілами з лука свого; вбив при тім кізіканського також
Володаря-юнака — не навмисно, та не доглядівши;
Так бо судила йому доля, що згинуть мав від Геракла.
Зараз мінійці тоді в корабель перейшли череватий,
Як були в зброях, і враз на лавках своїх позасідали.
Тіфіс засів узаді й повелів кричачи, щоб драбину
Витягли до корабля та припони його розв'язали.
Але несила було розв'язать їх, страшними вузлами
Наглая буря усе пов'язала й тягти не давала,
Вдержуючи корабель. Бездоганний, злякавшися, Тіфіс
Аж занімів і пустив з рук стерно корабля свого «Арго».
Стратив надію уже дальше рушить на [бистрії] води,
Знав-бо, що Рея на них за побитий народ свій сердита.
Так до півночі уже дійшла ніч та [страшна та бурлива],
Зорі, що сяли з небес, потонули в струях океану,
А стерникові наліг сон, [твердий та] глибокий, на очі.
В сні тім глибокім йому появилась грізная Афіна,
Станула близько при цім, подала йому наказ незламний
І, упімнувши його, ось яке прорекла боже слово:
«Спиш, Агніенку, ось тут, поневолений сном тим солодким,
Мовби повіки тобі засклепило. Проснись, мій Тіфе!
Своїм героям вели повернуть на сей берег спокійний.
Хай скачуть із корабля [й поспішать] там, де вбитий
Гість їх лежить, та йому справлять похорон благочестивий.
Прамати Рея велить дати дари та почесні зливки
Духам підземним, а вам всім сльозами вмивать свої очі
В честь його пам'яті та так гостинної [вчора] трапези,
Хоч не навмисно його вбив Геракл, що стріляв серед пітьми.
Але, проте, побудив до гніву Рею, можну богиню.
Та коли ви почтите гостя вбитого, як велить слушність,
В Діндімос зараз усі руште, де має Рея осідок,
І молитвами святими дочку Гайї переблагайте,
Й дари покутні візьміть, а тоді й про плавбу промишляйте».
Мовивши теє, немов стріла в небо, вернула богиня,
А стерника в тую ж мить сон покинув. Від першого разу
З свого стерничого місця він прудко зіскочив і криком
57
