знов у кутку майже під ринвою скромно тулить ся надряпане на чвертцї паперу невправною жіночою рукою: „Ѕtancia kontem zaraz do wynajencia“. І думка Целї, втомлена довгою мандрівкою в однім напрямі, зі сьвіжою силою летить кудись инде, на вбоге піддашє або в темні сутерени, де якась бідна прачка або послугачка щоденною важкою працею здобуває собі кусник чорного хлїба, мусить числити ся з кождою латочкою, а тепер нараз за приходом горячої пори, коли панство починає роз'їжджати ся на ферії або до купелїв, бачить недобори в своїм буджетї і бажає надолужити болючу страту бодай жертвою з власного спокою і власної вигоди, винаняти половину своєї малої, тихої комірчини, і з дрожю непевности, з молитвою на устах чекає день по дневи, „кого їй пан Біг пришле“.
Але нараз думка Целї урвала ся, завмерла, мов знесилена морозом пташина паде серед лету. Її широко отворені очи недвижно зупинили ся на посмертнім афішу, що, бачилось, скакав перед нею своїми грубими, чорними лїтерами, яким тїсно і невигідно було в широкій, чорній обвідцї! На полуотворених устах Целїни завмер окрик здивованя і перестраху.
„Ольга Невірська, ц. к. почтова манїпулянтка, по короткій але тяжкій недузї вмерла сьогодня рано в двацятій веснї житя. Погріб відбуде ся 14. с. м. Безутїшна в жалю мати
